Новости АТО, Украины и Мира
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Історія філокартії

Збирати артистів. Забуте хобі радянського дитинства.

Вперше листівки з фотографіями артистів радянського кіно я побачила у сусідки. Це було ще в дошкільному віці, на початку 70-х. Пам’ятаю, зберігалися вони в старовинному ридикюлі. Мене посадили на ліжко і сунули їх в руки, щоб я не заважала під ногами дорослих. І ось з цього моменту я полюбила розглядати знімки акторів, «одружувти» їх між собою, намагаючись «здійснювати» рівні шлюби — молоді з молодими, старі зі старими, не те, що в нинішній час… Тоді не знала, що в справжніх акторських долі часто все було навпаки.

І оскільки швидко читати я навчилася в чотири роки, то примудрялася самостійно розібратися, як звуть моїх кумирів. Нонна, Нінель, Маргарита! Мені хотілося, щоб такими пишними і мелодійними іменами називали всіх дівчаток на планеті! І найзаповітніше — «Ро-ді-он На-ха-пе-тов» — цей молодий актор мені подобався більше за інших.

А ось артистки захоплювали все поголовно — і літні, і молоді. Вони були красиво причесані, нафарбовані і одягнені. А мені, сільської Салаги, це було важливіше важливого!

У шкільні роки ми з моєю подругою Галькою самі стали колекціонувати листівки з артистами — «збирати», «збирати», як ми говорили між собою. Так і прийшла до нашого життя филокартия (більш детально про це цікаве хобі можна дізнатись на сайті https://hobby-group.ru).

Всіх акторів, які були зображені на картках, ми знали по іменах, дізнавалися їх у фільмах, які «крутили» в сільському клубі. Сиділи поруч в кінозалі і важливо шепотілися: «Дивись, Любшин!», «Здається, це Демидова».

На зворотному боці листівки в обов’язковому порядку друкувався послужний список артистів — назва фільму і рік випуску. Цю інформацію ми теж уважно вивчали. Іноді за цими списками становили, свого роду, акторську групу якогось фільму.

Зрозуміло, міські дівчата могли купувати фотокартки артистів в кіосках «Союздруку», а ми з подругою замовляли їх по системі «Посилторга». Передбачити, що покладуть в бандероль, було неможливо.

Якщо в колекції виявлялися «двійники», ми змінювалися. Приводом для товарообміну ставали і особисті симпатії. Якось я вициганила у Гальки Василя Ланового в обмін на Стржельчика.

Листівки видавалися «Бюро пропаганди радянського кіномистецтва», «Республіканським комбінатом реклами та прокату кінофільмів« Укррекламфільм ». Ціна коливалася від 5 до 8 копійок. Якщо комплект листівок, то, зрозуміло, дорожче. Тираж — 300000 примірників.

Якість листівок не була стабільною. Звичайно, частіше приходили чудові зернисті чорно-білі і глянцеві кольорові картки, рідше — з якоюсь чи деякі кольори, коли обличчя акторів здавалися «куперозной».

Найбільше нас розбудовували міні-набори з брудно-сірими фотографіями. Але ми їх все одно залишали в колекції, що не передаровують. Адже в нашому дитячому колекційному справі кількість теж мало значення. Можна було похвалитися перед однокласницями, що я «накопичила вже 200 артистів»!

У старших класах з’явилися нові інтереси, і листівки ми збирати перестали. Моя колекція припадала пилом в коробках з-під цукерок і не поповнювалася. Я переключилася на читання «Радянського екрану» і книг про кіномистецтво.

Але, хочу сказати, що навкололистівочна тема «наздоганяла» мене в житті не раз. У тому числі і в моїй журналістській роботі.

Одного разу я брала інтерв’ю у легенди оперети. По ходу розмови він показав мені альбом з малесенькими фотографіями зірок західного кінематографа. Добре придивившись до знімків, можна було здогадатися, що це ні що інше, як етикетки з сірникових коробок.

Мій співрозмовник розповів, що вперше побачив ці знімки ще під час війни, коли потрапив в окуповане село під Курськом. Вони, пацани, підбирали ці коробочки за курцями німцями. Дивно, але на цих фотографіях можна було зустріти не тільки західних зірок, але і росіян. До кінця війни у ​​нього набралася досить пристойна колекція мініатюрних знімків.



Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.