Новости АТО, Украины и Мира
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Донецьк — місто без історії

168120_4

Йому майже 140 років, і це мізерно мало для того, щоб ставитися до нього серйозно, ставитися з повагою. На його територію не зводили фортеці, не влаштовували бої (звичайно ж, не рахуючи Великої Вітчизняної війни), не ховали скарби. Та й туристичну інфраструктуру ніколи не розвивали.

«А хіба є що розвивати?» — Запитає житель з іншої області і витріщить очі. У відповідь доведеться хмикнуть і розплакатися. Іншого виходу немає, коли твоє рідне місто — місто без історії.

Ще в далекому 1869 році була позначена подальша доля міста — бути продуктом споживання для всіх бажаючих. Про жодні великі проекти і мови не йшло, головне — озолотитися. Так завітали в наші краї іноземні підприємці і закотили рукава.

Пройшли роки, одне покоління змінило інше, а пріоритети залишилися колишніми — видобуток, капітал, прибуток. Серед цього загубилася історія молодого міста. Відшукати її вдалося в Донецькому краєзнавчому музеї. А ось дізнатися про неї як слід не пощастило. На прохання, розповісти про збережених на сьогоднішній день будівлях Юзівки, екскурсовод відповів: «На жаль, я не можу вам підказати». «А хто ж може?» — Не вгамовувався я. У відповідь лише боязка посмішка, погляд в підлогу і знову м’яке крісло в кутку залу.

Між іншим, дізнатися топ новости Донецка можна на сайті інтернет-видання segodnya.ua, яке прозоро та чесно висвітлює всі події у цьому місті.

Кілька сайтів в Інтернеті і я вже на півдорозі до головного архітектурного пам’ятника старої Юзівки — особняку Джона Юза. Озираюся на всі боки і ніяк не можу відшукати поглядом «красивий двоповерховий особняк з одноповерховою будовою, яка примикає до нього з тильного боку». Мій супутник вимовляє «Та ось же він!» І вказує на руїни з рудої цегли. Це почуття ні з чим не порівняти: розчарування, що змінюються ненавистю. І тут же бажання розповісти всім «S.O.S .: Донецьк гине! Рятуйте його швидше!».

Ми їдемо по вулиці Ткаченка, йдемо Садовим проспектом, спрямовується на вулицю Челюскінців. Архітектурні пам’ятники Донецька стоять руїнами, із забитими вікнами. А по вулиці Артема до єдиної в Юзівці аптеці — аптеці Лаче, — швидкими темпами прилаштовують третій поверх.

«Я не хочу в Донецьк — у вас нема на що дивитися» — пише мені знайомий з Рівного. Доводиться з ним погоджуватися. Історії в нашому місті немає, є тільки бліді тіні минулого. А архітектурні пам’ятники… «Золоте кільце», «Донецьк Сіті», «Пасаж» і «Амстор».

Наталя Лехан, Донецьк, 26 січня 2009 року



Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.